87. Молодші сини.3.
12.02.2017* 18:40
Бач, місяць не міг примусити себе вийти на закінчення розповіді про моє Сьоме життя – просто був весь цей час в складному психіко-емоційною настрої. Здавалося, що нема ніякого підґрунтя для цього, адже я весь час знаходився з рідними мені дітьми, але… Була халепа у Дарія і я ніяк не міг знайти шлях її вирішити, поки Дарій сам не став здатний виконати це.
Колись я був певний, що буду працювати до самої смерті, що те, що став пенсіонером, ні про що не говорить, адже всі творчі професії мають таку можливість. Та неухильно так трапилося, що в кінці 2013 року у мене був Криз, потім у 2014 перший інфаркт і все – працювати я вже не міг суто фізично, хоча і міг, як всі сучасні архітектори, працювати за компом. А необхідні зустрічі, виїзди на огляд місцевості, зустрічі із суміжниками та інші заходи? І я здався – у 2014 році звільнився остаточно від офіційної служби, забрав трудову книжку та поклав її в шухляду. Мені здавалося, що це тільки перехід на інший рівень існування. І тільки пізніше зрозумів, що у 2013 році закінчилося моє Сьоме життя і почалося Восьме, в якому вже від мене ніхто не залежить, а я залежу від усіх.
Багато дивних збігів обставин відбулося на цей момент, але така зміна мого життя мала збіг і зі змінами в житті моїх молодших синів.
Світозар.
Йому було 16 років, коли один раз він запитав у мене: «Тато, можна до мене приїде в гості дівчина і залишиться на ніч?» Сам здивувався як спокійно зустрів це питання. «Хто вона?» - «Моя дівчина.» - «Хто вона?» - «З паралельного класу,» - «Її батьки знають про це?» - «Так.» - «Можна. Тільки з Дарієм домовся, щоб він спав на другому поверсі ліжка.» - «Дякую. Домовимося!»
Так у нас з’явилася Оля. Їй тоді було 14 років.
Через деякий час син почав ночувати у неї. Тоді я йому сказав: «Сину! Я хочу поговорити з батьками Олі, адже вона така молода!» Він покивав головою, а на другий день сказав: «Її мама прийде заради тебе на Художню раду в школу. Це тільки ти ходиш на всі художні ради мої та Дарія, а батьки Олі ніколи, хоча вони і закінчили у свій час цю школу.»
Оля з клану художників: прадідусь – вельми відомий український скульптор часів розквіту і загибелі СРСР, бабуся і дідусь – художники, мама і тато – художники. Можливо тому Олина мама зустріла мене приємною посмішкою, а коли я запитав її чи не мають вони з батьком щось проти мого сина, то вона лагідно сказала: «Ми подивилися на нього, побачили гарного хлопчика і зраділи. А те, що вони молоді, не турбуйтесь, бо ми з чоловіком теж стали разом ще в школі.»
Пройшло не багато часу і Світозар перебрався до них повністю.
Не просто було йому вписуватися в правила цієї сім’ї, час від часу він на декілька днів повертався до нас, але кожний раз невдовзі приїжджала до нас Оля, а на другий день вони їхали до неї.
Через деякий часу я зрозумів, що моєму сину неймовірно повезло, а може і сам він так вирішив свою долю, бо Оля закрила його біль відсутності мами під час активного становлення як чоловіка. Особливо це відчувається зараз і я не припиняю казати Олі дяку, хоча і знаю, що їй не просто з ним жити, але мене дивує її м’яка та нездолана суто жіноча вдача приборкувати цього Лева, адже Світозар не просто має цей знак, а вельми гарно вписується в нього своїм характером.
В 10 класі ми з ним, чого гріх таїти, задумали тему диплому, який він повинен був захищати в 11 класі, він зробив відповідну переддипломну роботу і її зразу Худрада прийняла як частину диплому. Так з’явилося «Декоративне панно-триптих «Пам'ять України» з назвами частин: «Сила», «Коріння», «Душа». Матеріал – бита керамічна плитка.
І син отримав вищу оцінку – 12 балів.
Це відбулося у 2013 році.
Дарій.
В лютому 2011 мені додому подзвонила медсестра Школи і сказала, що я негайно завтра зранку повинен прийти у Школу по результату медичного огляду. В чому справа син мені не міг нічого сказати, але коли я прийшов до Школи, то медсестра мене разом із Дарієм повела до Лікарні, яка розташована недалеко від школи зі словами: «Вас чекає лікар, який проводив огляд».
Лікар сказав мені: «Тато! У вашого сина варикоцеле. Треба негайно робити операцію!» - «А що це таке?» - «Дайте руку. Хлопчику, підійди до мене, розстібні штани! Покладіть руку сюди. Ну як?» - «Гуля» - «Це пухлина венозних вузлів, Я приготував вам направлення до лікарні, завтра же треба там бути!»
І була операція. І ніч я майже не спав, бо мені хірург сказав, що справи кепські, і щоб я завтра був в лікарні зранку, бо операцію сину будуть робити сьогодні увечері.
А вранці вона сказала: «Все добре, тато! Операція пройшла успішно. Але ще б декілька днів і ваш би син не міг би мати дітей. Реабілітація буде декілька місяців. Беріть сину відпустку по навчанню.»
І Дарій, як колись Світозар, взяв академвідпустку на рік.
При першій же нагоді ми поїхали на Дачу – свіже чисте повітря, проста натуральна їжа, неквапне малювання… І син вийшов із стану психологічного стресу, як мені тоді здавалося, але рубець на душі у нього тільки затягнувся.
Так я зустрів закінчення свого Сьомого життя.
ID:
717853
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.02.2017 21:04:50
© дата внесення змiн: 12.02.2017 21:04:50
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
