|
Ти бачиш світ, що тоне у пітьмі,
Той світ, що вже давно не має щастя...
І знов і знов ти кажеш їй "Не йди",
Але вона не чує, згасло її багаття...
Увесь цей час, ти відкривав їй очі,
Ти намагався якось їй допомогти,
І з кожним днем, неначе тамагочі,
Зростали в тобі зерна почуттів...
Зростали, і усього вистачало,
Для того, щоб ті зерна проросли...
Але ростки, що сумом поливались,
У результаті сильно підгнили...
І ти чекав, чекав ту саму мить,
Надія завжди залишалася з тобою,
Що, все ж, за хмарами проглянеться блакить,
І сонце поверне все те, що знищене журбою...
Момент настав, здавалося, ти зміг,
З ростків зростити полум'яні квіти,
Щоб втримати вогонь в душі, багаття-оберіг,
Але за цим ти головного не помітив...
І ось, ти бачиш світ, що тоне у пітьмі,
Здається, що цей світ ніколи не мав щастя...
І знов і знов ти їй повторюєш "Не йди",
Але вона не чує, давно вже не горить багаття...
© Fallen_Lion
ID:
717922
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.02.2017 06:03:23
© дата внесення змiн: 15.02.2017 04:57:27
автор: Fallen_lion
Вкажіть причину вашої скарги
|
