Вариш чаклунський дурман у зіницях моїх,
Сиплеш зело свого літнього погляду в душу...
В мене на віях весна, в ній скресаючий сніг;
Очі кричать і шепочуть вуста: "Не відпущу..."
Вабиш красою і маниш зорею в росі.
Лона руно вистилаєш на собі для мене.
Пестить і ніжиться в ньому палкий березіль,
Роси з туманом змішавши у ритмах шалених.
Збуджена спазмами березня тіла мого,
Стиглими вишнями літо грудьми зустрічаєш.
Рідна мені... Ти мене відчуваєш – свого...
В літо з собою мою ти весну забираєш.
