Мов чорний птах, летять у нікуди
Надії наші, мрії й сподвання.
І залишають в грудях слід гіркий
Від розуміння нездійсненності бажання.
Туман густий окутує думки
І сіре тло на кольори лягає.
Нема нічого, окрім пустоти,
Мов звір страшний, вона нас пожирає.
І розриває серце на шматки.
Заводить душу у вогонь пекельний.
Не допусти, ти чуєш, віджени
Той гріх страшний, що тягне у пустелю.
Ім’я йому – байдужості дурман.
Здається, що вже світло не засяє.
Та прийде час й розсіється туман.
Лише борись, й весна знов забуяє.
