Порви усі листи, сподівання, печалі.
Тут нічого складного, мабуть просто вітер невдач.
Я знайду твої сни, розпалю й догорять вони запахом ранкової кави,
Крізь сніданкову втому нав'язливо шепотітиму: "Хей, не плач".
Намалюю кілька уявних замків нашою кров'ю,
Начеплю окуляри рожеві повище, хай дивляться.
Розфарбую крізь призму життя обличчя твоє білою фарбою.
Загорнуся поглибше в себе, душа - не виставка .
Безневинною радістю знову колись сміятимусь,
Уявляючи, що я щойно родилася.
Твої очі стануть для мене новою спрагою
Безкінечних питань "де ж я тут провинилася?"
Ніжні губи на мить застигнуть у пам'яті.
Ні, не можна, шкідливо щоразу ворушити спогади.
Моя гордість лишилася знову на самоті,
Випий, котику, твоєму спокою потрібні проводи.
