Реальність б’є жорстоко і безжально
Кроваві залишаючи сліди.
І мрії спопеляє екстремально,
Що не встигаєш очі підвести.
Здається, щастя близько і досяжно.
Аж раптом піт холодний і стіна…
Ти падаєш, і встати дуже важко.
Кругом мільйон людей, а ти одна.
І хочеш залишитись тут навіки
Прибита до землі стрімким дощем.
Але неможна так, потрібно жити
Хоч серце наскрізь проткнуте мечем.
Змиритись з неминучим дуже тяжко.
Надіятись на інше? Чи є сенс?
Якби перетворитися на пташку
І полетіть назустріч до небес
