Зустрічати кожний світанок з чашкою теплого шоколаду,
Приводити думки до спокою,шукаючи ладу,
Знову відмовитись від тютюну та кохання,
Й уявляти твоє ніжне,весняне вбрання.
Зрозуміти що не так вже й важко самому прасувати сорочку,
Пам'ятається,ніби я хотів сина,а ти крихітку-дочку,
Розказати їй усе,чому сама навчилась,
Не вірити лиш словам,особливо тим,на які молилась.
Більш не бачити краси цього клятого міста,
Та ходити по узбережжю,шукаючи зміста,
В твоїх посланнях,а тимпаче у діях,
Блукаючи у думках та шалених мріях.
Нарешті повертаючись в тепло рідного дому,
Відчуваючи самотність й буденну втому,
Саме через все це дивитись у небо,
Намагаючись знову забути про тебе
