без п'ятнадцяти осінь і за розкладом дощ,
вітер знову щосили гойдає фіранки.
відлуння в тиші, стікає бруківками площ –
осінь зайняла місце моєї коханки...
без п'ятнадцяти осінь й за годинником день,
вже долає останній кордон цього літа.
і цей дощ... – я для нього тільки нова мішень –
наче птах, знесилений поривами вітру.
за п'ятнадцять осінь і саме час для життя,
літо як спогад – в небі, за обрій щезає.
маю зробити, лиш крок й навзаєм почуття –
осінь, занадто довго на мене, чекає...
за п'ятнадцять осінь іще напевно є час –
та почуття смутку, в цю останню хвилину,
осінь, назавжди спинила цей літній колапс
лиш одним поцілунком, зі смаком полину...
за п'ятнадцята осінь й недобачені сни,
десь в небо – тихо вітер відносить на ранок.
вже за п'ятнадцять та може нарешті і ми –
разом цей перший, осінній стрінем світанок...