Крила
Із найлегших пір’їнок своєї душі,
Майстрував собі крила таємно в ночі.
Клеїв кров’ю своєю перо до пера,
Кров до каплі цідивши – в ній мука жила.
Я вимотував жили, аж страшно згадати,
Щоби крила до рук собі прив’язати.
Я в безодню сумлінь, вдягши крила шугав,
І за хмарами істин кохання шукав.
Вітром розчарувань мої крила тріпало,
Доки з згорблених плеч назавжди обірвало.
Я тепер не літаю... я ледве повзу...
Без кохання твого, як черв’як я живу.
Дякую пані Світлая. Дякую, все майструю... 
почуття
