Не вбивай мене дощ, не вбивай.
Не души мене сум, не души.
Не чіпай мене біль, не чіпай.
І скорбота, в покої лиши.
Кожен ранок, як сонце встає,
Відкриваю своє я вікно.
І в нім бачу я тільки тебе.
І почую твій глос я знов.
Не чіпай мене вітер, чекай!
Якщо зможеш, його поверни.
Як не зможеш, то і нехай.
Тоді спогади мої зітри...
Як же боляче згадувать знов,
Що тебе більш нема назавжди.
Коли бачу твій образ, немов.
Як раніше усе. Але ні!
Як мені свою біль побороть?
Як про тебе не думать, скажи?
Та не можу зробити я крок
Лиш до тебе, бо й так на межі.
І навіщо зробив це з собою?
Не вкладається у голові...
Цього зрозуміть я не зможу
Мабуть, ніколи у житті.
І не можу я тугу розвіять.
Хоч пройшов уже деякий час.
Я не можу і досі повірить,
Що твій вогник назавжди погас.
P.S. Безмежно сумую за тобою, дорогий Честер. Не перестаю захоплюватися тобою навіть тепер, коли тебе більше немає. Десять років ти і твоя музика, твій голос, супроводжували моє життя. Я вдячна тобі за це. Ти будеш вічно жити в моєму серці.
Автор малюнка також я.
Совершенно с вами НЕ согласна. В трудную минуту его никто по настоящему не поддержал. Последний альбом "one more light" был ничем иным, как безнадежным криком о помощи... но мы все этого не замечали. Смерть Криса стала дня него последней каплей.
Эгоистично скорее злится на него за это, нежели грустить.
