Вона йшла до нас боса, розхристана,
Фарисеями в очі засвистана.
Вона була затикана вістрями
Тими, що звуть себе реалістами
А ті в душу глибоко дивилися,
Праведно в груди долонею билися...
Вона стукалась щира, незплямлена,
Сяйвом небесним в коло обрамлена
Харащили очі колючими тернями,
А та дозрівала по осені зернями,
З терну вінок - на нещасну голівку,
Спати вкладали на зимну долівку
Йде і сьогодні, змучена, проситься,
Світла і чиста - щоп"ятниці поститься.
Люди, хоча би шпаринку залишмо її,
Для правди святої на душі живі!