Ми тут, та ми живі,
А вони-гинуть..
І гинуть задля нас,
В жорсткій бойні.
Складаючи тіла рядами-
сльози плинуть,
З очей жінок, дітей і матерів..
Почувся постріл, тоді ще раз,
тоді...вибух...
І все навколо стало у диму,
Це страшна правда, як написано у книгах,
Спіткало горе цю теперішню пору.
"Вернися, синку!"-тихо шепче мати.
"Проснися, тату!"-плаче дітвора.
І тільки жінка поряд з чоловіком,
Спокійно й зовсім мовчки прилягла.
Її просили всі навколо люди:
"Устань, відмучилось дитя моє!"
А та не слуха, й на кроваві груди,
Поклала стомлене чоло своє!
Вона поцілувала його руку,
А по щоці скотилася сльоза,
Підбігла донька і сказала тихо:
"Його не вернеш, він на небесах!"
Солдата вже кладуть у домовину,
І шану всі йому складають,
Покрили синьо-жовтим стягом сина,
Бо він-Герой! Герої не вмирають!