Чарівниця
Мене торкнувся хтось,
і словом чарівним,
промовив тихо щось,
що буде руйнівним.
Зневірюся в очах,
навколо, мов міраж,
лиш квітне по ночах
вісні живий пейзаж.
Відлуння голосу,
лунає на душі,
думки із космосу,
навіює чужі.
Живе у думах світ,
тривалим світлим сном,
в якому сяє цвіт
незнаний за вікном.
Мене полонила чарівниця,
зробивши ілюзіями дні,
якими для мене є в’язниця
у ній я живу, немов вві сні.
Свої навівши чари,
вона в тумані зникне,
пустивши в душу хмари,
та я до них не звикну.
Як одержимий нею,
шукаю милий погляд ,
що став мені ріднею
і в серці завше поряд.
Закляття наклала чарівниця,
коханням, що згодом оживе
щоночі вона мені все сниться,
як щастя, що з моря припливе.
Настане та радісна година,
коли ми зустрінемося знов,
її я попрошу про єдине:
«Без чарів прийми мою любов.»
Віктор Цвіт 07.09.16(ред. 12.11.17)
