Зима, чекаю так тебе, я ніби щастя.
Так хочу почуттів, як сніг твій ясний.
Дивитись в небо, й бачити орбіти.
Благати бога, щоб хотілось жити.
В душі так пусто, що аж хочу свята.
Я хочу сніг, ялинку, усмішку дитячу.
Я хочу бачити, як впаде моя зірка.
Зірка бажань, і щоб розквітла я як квітка.
Квітка зими, і серця льодяного.
Для кого я цвіту , для зеркала тонкого.
Тонкого як та нитка, що не рветься.
Що тягне день за днем, як пташка у вікно все бється.
Тремтить, як ніби струни в руки майстра.
А я пуста, душа моя не ясна.
Якась вона сумна і сліз не видно.
Напевно вмерла та душа огидна.
А я живу, і хочу все змінити.
Чого ми хочем, нам не пояснити.
Чи щастя, чи любові, чи достатку.
Ми плачем, і так кожен день до ранку.
Чому мені бог дав красу не щастя?
Вона як те прокляття попелясте.
Все тягне дні, здається як роками.
А я не хочу жити з голими руками.
Ти подаруй мені сніжинку для надії.
Не розтопи її, вона у мене вірить.
Нехай вона для всіх залишиться малою.
Але для мене стане вічною живою.
