Свій перший взір вкладеш на полотні
І полетиш, як пташечка до мами…
Десь там далеко на своїй стіні
Дівча кріпило рідне орігамі.
А хлопчик, пасши вівці на верхах,
Ладнав свою незайману сопілку…
Десь там звучала скрипка: просто «ах»,
Що павуки гойдались на причілку.
Дівча в танку́ витримувало такт,
Що може бути чарівніш за танго?
А личко, личко: молоко і мак!
Тримай, юначе, у обіймах – ангел.
Намалювало сонце на вікні
Усі узори, що ти несла мамі.
І звеселивсь малюнок на стіні,
Той, що дівча назвало «орігамі».
А потім доторкнулось верховіть
І зазвучала сонячна сопілка.
Гукнув скрипаль, смичком відвівши віть,
Отим, що танго танцювали: «Гірко!»
Як добре там, де музику життя
Ніхто не нищить гуркотом від «Градів».
Я серед поля впаду в забуття,
Щоби відчути миті зорепаду.
