Вони поглянули на мене, просто в очі,
Холодним поглядом голодних яструбів.
І світло дня, чомусь змінилось тьмою ночі,
Калейдоскопом безкінечно тихих снів.
Я не кричав, як серце раптом зупинило
Гонити кров у хаотично павших тіл,
Лиш тільки в погляді зібрав останні сили
Щоби знайти продажний лазерний приціл.
Також разóм не стало холоду і болю
Звільнивши силу величавих срібних крил,
Душа піднялась, мов пір’їнка над юрбою
Вздогін за сонцем у далекий небосхил.
А на землі лишився каменем лежати
Своєї неньки завжди вільний патріот.
Не має права за героїв забувати,
Що сотнею боронять нас з висот.
Болючий текст написаний уже давно...
згадався...
знову щось защеміло у серці...
