В картині та музиці бути їй фоном,
Ця жінка – гетера між Зевсом й Тифоном.
Спроможна у Логос приводити хаос
І нищити так, щоби ніц не зосталось.
Ще вчора трофей, а тепер королева,
В тендітному тілі краса кришталева
Нагадує квітку росою умиту.
Зіткався із голосу шлейф оксамиту,
Що міць чоловіка згинає в підкову,
Розмотує мовленням нитку шовкову,
Словами гортає коштовнішу грену.
Це Онна-бугейся свому сюзерену.
За нього наточена гостра катана
Відкриє іронія чрево фонтана -
Гарячі джерела багряної гами,
Їй легко справлятися цим з ворогами.
Людина, мистецтво чиє надихає
Його до життя, тож він скаже нехай є!
І матиме гейшу - майстриню розваги
В Європі за неї виймаються шпаги .
Нуртує у келих ліричним вокалом
Вино серенади, за що дорікало
суспільство тому, хто тримав куртизанку,
З якою приємно прокинутись зранку,
Коли найгрішніша повстане святою,
Розсипляться коси на плечі фатою
Вустами між них він піде погуляти
І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.
Відступиться ніч і заграють відтінки
Ранкового сонця на вигинах жінки
Чи в світі існують могутні вітрила,
Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!