У переливах місячної ночі
Блукала казка в пошуках вікна.
Знайшла. В кватирку силилась проскочить,
А та наглýхо замкнена була.
Господар дому зачинився щільно,
Й шпарини не лишив, аби ввійти.
Зітхав нічної самоти невільник
І все писав безадресні листи.
Тим часом казка в вікна зазирала,
Гукала і благала крізь шибки,
Із темряви як вогник виринала,
Влетіла б у віконце залюбки…
Господар же паперові жалівся
На долю злу і на жорстокий світ.
Так відвести очей і не спромігся,
Щоби послати приязне «Привіт!»
І казка від байдужості сахнулась,
Пішла, не оглядаючись, назад
Й ніколи до вікна не повернулась.
Зачах сумний господар, наче сад.
….
Мораль поміж рядків лице ховає:
Щоби спізнати долі щедру ласку,
Життя буденне щоб здавалось раєм,
Тримай вікно відчиненим для казки!
