Ріки кришталеві, трави з оксамиту,
Спів пташиний лине, наче ода літу.
Пальчики тендітні верби намочили –
Від очей цікавих щастя боронили.
Нас в човні гойдають заздрісні русалки,
Водяник лякає зойком пугача.
Я ж бо їх боятись відучилась змалку
Й усмішку ховаю в тінь твого плеча.
Дерев’яні крильця берег віддаляють,
Я черпаю зорі жменями з води,
Стеблами лілеї човник наш чіпляють
Із німим питанням: «Чом прийшли сюди?»
У ледь чутних хвилях, річчиних долонях
Чистеє кохання вільно гомонить.
Тільки тут дві тіні можуть без сторонніх
Із душі у душу щастя перелить.
Тільки тут, на плесі, під пречистим небом
У очах допоки день не защемить,
Рівні ми з тобою, ну а вдень далебі
Панночці не можна кріпака любить.
Вільна і невільна, винна і невинна,
Батько як узнає, певно прокляне.
Хай йому! Допоки ця ріка невпинна
Човником тріпоче, зацілуй мене!
Чудові образи
