такої зелені не бачило ще око,
так не дзвеніло ще крило хруща,
дешеве щастя це спекотного бароко
під кровом всюдисущого плюща_
благослови смарагдові ці схови,
намиста рим серед полови слів,
ждуть темені в кущах лупаті сови_
вже день зачах_ вже вечір спопелів_
на плечі лізуть радники кігтисті,
таке верзуть, що скроні жар пече_
танцюють мари в білому батисті,
з тих чар чи й мозок медом протече_
впав ниць до місяця, як до іконостасу ,
півкулі бісяться, стрекочуть в унісон_
_як павутиння цей свідомий сон
тінь заздро знову роздере до часу...
