Мій спокій не вернувся із блукань,
Ще бродить десь у Всесвіті шаленім.
І крізь вервечку ночі позіхань
Заговорили спомини до мене:
— Устань і підійди-но до вікна.
Побачиш марево в саду прозоре:
До тебе з дому вишенька прийшла,
Й заждалися тополі сизокорі.
Ти сон свій перевтомлений не клич:
Ми будемо з тобою до світанку.
А як почуєш дня нового клич —
Поперед нами заслони фіранку…
Для тебе простягнувсь Чумацький Шлях.
Для тебе в нічнім полі зорі зріють.
Кашкетом дуб вітається здаля,
А в хаті нудяться дитячі мрії.
В ній рід твій залишив довічний слід.
Торкнешся смутку стін — й стривожиш пам’ять.
Її час хоче остудити в лід,
Щоби тепло колишнє стало рам’ям.
Самотності шрамованої жмут.
До неї серцем нині пригорнися.
Старенькі вишні татові цвітуть…
І сумно крекче яблуня бабусі…
Розлились пахощі із квітника--
Що й ночі не зібрати всього трунку.
Хоч в спогадах солодких гіркота,
Радію ностальгійному частунку.
Мій спокій не вернувся із блукань,
Ще бродить десь у Всесвіті шаленім,
А спогади… крізь пелену мовчань
До мене простягнули смутку жмені.
