У співавторстві з Володимиром Верстою
***
Він:
Янтарний захід... Палуба... Я досі
Шукаю у зірках мов Пуассон -
Координати, формулу. Лиш очі
У мареві виблискують - це сон?...
Міраж!... По хвилях запахом жасмину,
Її чарівний, загадковий спів.
Це насолода з присмаком полину,
Із келиха відпив п'янкий напій -
Оману цю... Приймаю нагороди
Жагу і гріховоду, звуки ті
Ведуть фрегат. І линуть дивні оди -
Свободи обіцяючи. У млі
Я нею, зачарований. Маестро
Нас вітер одинокий в унісон
Вінчає, линуть зоряні оркестри,
В тумані розчинившись мов фотон...
На скелі корабель... Співають чайки...
Фінал... Стікаю... Я у крові весь...
Кінець трагічний для цієї байки.
Едем стрічає - піднімаюсь ввись...
***
Вона:
Віщунки хвилі відзвуками раю
Нашіптують пророцтва гостям скель.
А я на арфі райдуг оди граю
І зброджую у піні темний ель.
Несеться легковійним хмелем пісня,
У засвіти заманює фрегат.
Я снюсь вам, друже! Не згадаєш після.
Де ваша дисципліна, віра, гарт?
Тримай штурвал, вже близько гострі скелі!
Готує парастас похмурий Рейн,
Із темних гротів мов чернечих келій
Кадилом віє вітер-ієрей.
Було це нині, буде мабуть прісно.
Злетілись чайки, схожі на прочан.
Вжахнувся він, утім, тепер запізно:
Вуста наяд - загуба, не причал.
Хапає капітан міцне каміння,
Що миттю обертається на глей.
І „Нині отпущаєши … Амінь“. Я –
Тиша, що співає.
Л о р е л е й!