|
Мій герой,- гідробудівельник 60-х років.
Кременчук ГЕС...СаратовГЕС…Сумщина!..
Вірш до 50 - річчя весілля літгероя...
Кремгесбуд...
Ви незабутнi, злитi в єдине -
Рожева юнiсть i стук колiс,
Днiпровськi плеса i цвiт калини,
Тягар шовкових дiвочих кiс...
Там сiра гребля днiпровськi груди
Вiзьме в обiйми з волi людей.
Ой Днiпре, Днiпре, нелегко буде
Крутить колеса чужих iдей.
Щоденна праця вiднiме сили,
Дихання спинить бетонна гать.
З роками стане i свiт не милий,
Лице змарнiє, зiв'яне стать.
Та цi скорботи - Днiпра турботи,
Люди ж копають, кладуть бетон.
Я - теж копаю. Iдуть роботи
Там, де промбаза, там де затон.
Залитi плавнi, нема вже гаю,
Де земснаряда чавкає рот...
Днiпро Славутич, прости, благаю,
Напiврозумних отих iстот.
Прости козацтва нащадкiв славних,
Царiв природи, творцiв чудес,
Котрі згубили, розрили плавнi,-
Щоб там постала чергова ГЕС…
*
* *
Дванадцять...
Нагрітий бетон в теплім череві МАЗів
Пливе на будову у скрипі ресор.
Колеса торкнулись містків - перелазів
І котяться вгору... Лютує мотор...
Колеса - на місці. Містки затремтіли,
Суворо сичать на них гальма тугі,
Лотки розподільні від страху присіли
На всі свої ржаві чотири ноги.
Бетон рине вниз, та чимало й зосталось,-
На череві МАЗів, в лотку, попід ним,
Настав час лопати,-вона заметалась,-
Сердита від поспіху, зморена в дим.
Одна за одною вповзають машини
На всі три заїзди...Зігрілася кров...
Над Волгою крутяться зір горошини,
Мороз - двадцять сьому позначку зборов...
Я - в блоці з вібратором. Жарко, мов в трюмі,
Нагрілися чоботи, ноги - в теплі.
Це - тут, а там - миттю обсиплеться з гуми
Бетонна кора, - надто градуси злі.
З безсоння - усі ми немов напідпитку,
Насправді ж - лиш двоє, а десять - в труді.
Вже інші виходять з тепла гуртожитку,-
Такі ж непитущі, такі ж молоді.
Кубів під п'ятьсот лягли в теплому блоці,
Всю міць з старих рук взяла маса густа.
Та й юнь притомилась,- в нічній цій толоці
Рекорди - то справа зовсім не проста...
*
* *
Троянди!.. Цілунки!.. Весілля!..
А завтра,- в весільний вояж…
Туди,- у купецьке привілля,-
У юність!.. У віру!.. В кураж!..
У хугу ночей зимнодуйних,
У пекло розжарених днів,-
Там дум не позбувся отруйних,-
Та тіло й сумління зміцнив…
Літак…Хмари…Волга…Хитає
Готель на воді вітерець,-
Каюта на носі…Немає
Щасливіших наших сердець…
Це саме в каюті з піано
Упали всі шати із пліч,-
А перса!!. Бутон!!! Серце п’яне,-
Лиш трепет... Лиш руки... І.- ніч!!.
Пестлива ця Волга… Гойдає…
Велике щось котиться вниз…
Ой, мамцю,- це душу виймає!!,
Згорю мов запалений хмиз!...
А хвиля все ніжить і ніжить,
Вдоволено скрикує хіть…
Розквітли пелюсточки свіжі,-
Ця ніч промайнула за мить…
Десертом,- блакить під очима
Та швидкості син,- МЕТЕОР…
Вперед!..Не проскочити б мимо…
На пляжі знайомі!.. Мотор!...
Там друзі… Там Волга… Там віра,-
Я й ТИ,- нерозлучні брати…
…Дніпру стала горем довіра.-
В двобої сплелись Я і ТИ…
.
ID:
801647
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 02.08.2018 10:55:09
© дата внесення змiн: 02.08.2018 10:55:09
автор: Янош Бусел
Вкажіть причину вашої скарги
|
