Потрапив вовк до ями,
Крутивсь туди й сюди.
Не встиг прийти до тями,
Звалилось щось з гори.
Не вірив він своїм очам,
Оскалив радісну усмішку.
Поряд стояло порося,
Трусилося, неначе трішки.
Зустрілись погляди у них,
Один мав блискавичний.
У іншого він був сумний,
Про смерть подумав звично.
Знову щось загуркотіло,
Вовк зненацька аж присів.
Затерпло, навіть, усе тіло,
А що виділося свині?
З’явилась третьою особа,
Рижа спокуслива лисиця.
Вовкові стала до вподоби,
Гарною була самиця.
Занадто зажурилось порося,
Потрібно рішення знайти.
Раніше те вдавалося,
А тут від смерті не втекти:
- Дозвольте мені друзі,
В останнє заспівати.
Давайте жити у союзі! -
І стало голосно визчати.
Мисливці вмить про все збагнули,
Разом зібрались коло ями:
- А ви на дно спускайтесь куме…
Вовк засреготав зубами.
Мріяв про секс, який не стався,
І поросятко малось на обід.
Про себе сам заматюкався:
- Арії, іще дурак захтів.