|
Дивись... Худий з великими очима,
Він, чомусь стоїть осторонь усіх.
Сивий... Скільки ж часу, за плечима,
Коли, він чув, востаннє щастя й сміх?..
Поглянь... На його, стомлене обличчя
І руки стерті в кров та мозолі.
Жебрак... Він, наче з іншого сторіччя -
Це привид, що лишився, на землі...
Хутчіш, нам - треба його наздогнати,
Можливо це, для мене - тільки знак.
Я лиш... Спитаю звідки і як звати,
Бо є - занадто дивний, цей жебрак...
Та дійсно... Що є - тобі, до нього,
Чи ліпше... Нащо здався він, тобі?
Кажуть... В нім не має - ніч святого,
Він все, що має - носить, при собі...
Та що тобі й про бога з нього треба?
Знай... Що ліпше з ним, не мати жодних справ.
Бо він... То лиш - морока і ганеба
І жиє... Мабуть з того, що - украв.
Він... То завше лиш, одні проблеми,
Просив гроші? - Знай, там одні борги.
І кажуть... Що він, сидить в системі
Такі то, Сонце справи й пироги...
І нехай... Але якщо, то Доля
І він... Це те, що станеться мені.
Можливо... На все є божа воля,
Ми ж ніч не втратим, у цій метушні...
Май розум... Нехай він мав би гроші,
Тоді не було б зайвих запитаннь.
Он подивись - порваті галоші,
То не взуття... Причина для вагань...
І що... Що має він лише лахміття
Та й гроші знаєш теж не головне.
Можливо він ішов ціле століття,
Лише, щоб попередити, мене...
Ну що ж, прощавай моя подруго
Хай твоя Доля знову зведе нас.
А поки, що кажу до скорого,
Я з жебраками обираю пас...
ID:
809123
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 07.10.2018 05:27:49
© дата внесення змiн: 07.10.2018 05:27:49
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
