Із С. Єсєніна.
Переклад.
Клен ти мій безлистий - чом зігнув ти спину,
Голий, віти - в шпари, став у хуртовину?
Може що почув ти? Мо щось зір лоскоче?
А чи за село ти в сніг пройтися хочеш?
І, мов сторож п’яний, вийшов на дорогу,
Потонув в заметі, приморозив ногу.
Та я й сам, мій друже, на ногах не встою,
Все гребусь від друзів з випивки крутої.
Там вербу зустрів я, тут сосну помітив,
Їм пісні горланив в снігопад про літо.
Сам собі здавався я таким же кленом,
Тільки не зимовим, а зовсім зеленим.
І, здурівши зовсім на якусь хвилину,
Цілував берізку, мов чужу дружину.
Оригинал.
Клён ты мой опавший.
Клён ты мой опавший, клён заледенелый!
Что стоишь склонившись под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел.
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал не стойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же клёном,
Только не опавшим, а вовсю зелёным.
И утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал берёзку.
Та де ж читав, друже Олексо з Удаю 
Вже десь читав, Яноше! 
