Я стану сильною, мов камінь віковічний,
І гордо буду нести постать і думки,
І поглядом спиню я потяг залізничний,
І рознесу ущент про слабкість всі чутки.
Такою сильною я стала не моментом,
Це ти зробив мене залізною, мов танк.
Не одарив ні жодним компліментом,
А все знецінював, немов банкрутний банк.
Я стала сильною такою не даремно,
І може, десь в душі, я дякую за це…
З тобою почувалася нікчемно,
Тепер я маю кам’яне лице.
Хтось скаже, що зневажлива, не щира,
Хоча я зневажаю лиш тебе,
Бо все в тобі до мене, лиш сатира
І це мене зсередини шкребе.
Хотіла я беззахисною бути…
В твоїх долонях теплих, як мій чай,
Але про ніжність можна вже забути,
Що ти посіяв, те і пожинай!
