Прощаються з народами епохи,
заглушується тиша з мікрофонів,
в землі, яку давно збороли мохи,
зростають наші тіні з ембріонів.
Майбутня мода, надлишок експресій
диктують нам сучасні атрибути.
Та ми нащадки тих, хто від репресій
давно уже не тут. А міг би бути.
Й дарма, що цілі наслідки терорів
чи плями інквізицій, давніх лих
не збили нам всередині моторів,
зоставили "по-дружньому" в живих.
Ми все одно лиш залишок історій,
котрі ще з сивини гори Парнас,
дотримуючись правил траєкторій,
тягли за руку вперто час й до нас,
в папірусі котрі писали дрібно:
"Ми мали сотні воєн - й вам ще тонну
нещасних жертв. Тож буде непотрібно
гасити в пам’ять свічку підвіконну".
Пройдемо ми. Ґрунти, розкривши груди,
покриють прах. Й птахи старих фасонів
злетять над вічністю, і будуть
зростати чиїсь тіні з ембріонів.
