Чуєш ці удари, десь в грудях, знов ?
Це серце, отже в венах заворушилася кров.
Мабуть, що тахікардія, або ще раз любов.
Я вічно вештався десь по ночах,
І пройдену відстань міряв не, в кроках,
А в кимось пронумерованих календарних роках.
Шукав тебе у різних містах і їх темних дворах,
В телефонах, і їхніх програмах,
блогах, журналах, часом на недитячих каналах.
Не спав. Через тебе.
Мішки під очима мають колір вугілля.
Звучить, це хіба не як божевілля ?
Що прожито, без тебе, ніби ціле життя,
але це всього лиш ціла неділя,
І почуваюся як покинуте геть немовля,
А твоє мовчання і відмови, справно нагадують,
що я всього лиш теля.
Сотня пропозицій зустрітись - ніби торгівля,
А отримати знижку - даремні зусилля.
Для тебе я завжди біля, а ти сама по собі,
Що набагато гірше, ніж суботнє похмілля.
Якщо, між рядків уважно читати,
То все, що я зміг би тобі зараз сказати:
"Від безсоння мене не спасти,
І від думок про тебе, не можна втекти,
Як цей текст не крути, та моє божевілля - це ти."