І думка моя іноді повія,
І серце моє іноді незряче …
Буває, найбезглуздіша затія
Вдається. І щасливий плаче.
Пройти пів світу і не бачити нічого,
З найближчих вибереш криву дорогу.
Зробити крок, побачити важливе.
А правда виявляється брехлива ….
І не роки ознака твого віку,
І не картинність свідчення краси,
Буває так закрутять цю життєву стрілку,
Просто не думай, розігнавсь й лети …
І лиш заради жарту удавай, що сцена,
І що тобі кудись пора іти,
Роззброєна, відкрита і буденна
Душа така. А рвуть її чорти.
Придумують якісь перестороги,
Затьмили правилами поклики душі,
Стоїть якась істота, висунула роги
Посунь те чудо у кущі …
А правда виявляється двояка,
Частина під водою, частина на виду,
Як корабель, коли кидає якір,
То бачу лиш частково правду ту …
Коли ж пливе, то зразу не помітиш,
Що справді виринає із води,
Доводиться пірнати, а там чим посвітиш,
На дотик пробуєш. Збудись, не спи …
Набудували мури і паркани,
За ними вже не видно, хто живе,
І завдають самі собі жорстокі рани,
Бо корабель той вже за обрієм пливе …
Такова Душа...какую мы выберем дорогу зависит от нас самих...двойственность...дуальность этого мира - такова природа человеческой Души...
Главное взращивать Добро, стремление к Свету,то,от чего по - настоящему тепло и комфортно...
Ни в коем случае не идти на поводу своего эго...это путь в никуда...путь к разрушению...
Всегда надо прислушиваться к Голосу своего сердца...если на Душе радостно, значит дорога правильная...значит это нужно для развития Души...
Стих глубокий...
Просто не думай, розігнавсь й леті...
дякую
