Хоча нас, жінок, і вважають слабкою половиною, та в нас вистача і
терпіння, і наснаги, і навіть сили. Ось про одну з таких сильних жінок я й
хочу повідати...
Коли моя сім"я переїхала жити до нашого степового міста Долинська,саме тоді тут починалося будівництво - КГЗКОРу (Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд). На той час його будували не лише українці, а й представники європейських країн: Чехословаччини,Польщі, Німеччини, Румунії.
В місті почалося будівництво нового мікрорайону з дев"ятиповерховими будинками, до цього часу тут були лише чотириповерхові і то не багато. Будувалися нові об"єкти, в тім числі і магазини. Якось ідучи до одного з нових магазинів, я й запримітила таку історія. Попереду мене йшла молода, гарна, статна жіночка в облягаючих джинсах,( на той час вони тільки-но входили в моду і не в кожного були). А за нею дріботів невисокий чоловік - румун. На східцях жінка притишила хід і чоловік, зрівнявшись з нею, хпопнув її нижче пояса. Жіночка різко обернулася, гнівно зиркнула на чоловіка, замахнулася і дала йому гучного ляпасу, промовивши: "Ох ти,недоноску! Ще не вистачало, щоб об мене витирали руки блазні!"
Чоловік не втримався і перекидом скотився зі східців до моїх ніг. Я ледь встигла відскочити, щоб не впасти. А румун сів на східці і непорушно застиг. Коли я, скупившись, вийшла з магазину, він тільки-но підводився зі східців, потім обтрусився і, щось бурмочучи, неспішно почвалав вулицею.
Я з захопленням розповіла цю пригоду сусідам. Розпитавши мене,як виглядала та жіночка, вони в один голос сказали: "Та це ж наша Люба! Ми працюємо разом на будівництві комбінату!" Вони й розповіли мені ще одну цікаву історію про Любу. Одного разу, коли Люба йшла у їдальню до неї причепилися двоє новеньких будівельників. "Хлопці, відчепіться! Вам же буде краще",- попередила їх Люба. Та хлопці ніби й не чули, і продовжили свої дії. Один з них узяв жіночку за руку вище ліктя, та не встиг і слова сказати, як Люба швидко повернулась до хлопців обличчям і ніби й не сильно стукнула кожного кулаком між брови. Хлопці глипнули,ніби задихаючись, а з їхніх носів вискочили і повисли мало не до підлоги соплі. Робітники, що теж ішли до їдальні, зареготали, а один з них сказав: "Хлопці, це ж наша Люба, і вона кожному вміє дати такого відкоша, що мало не покажеться!" Кавалери-невдахи, витираючи носи, обернулися, та й пішли геть, навіть до їдальні не пішли обідати. Більше вони не чіплялися ні до Люби, ні до інших дівчат. Ось такий урок дала їм проста українська дівчина Люба...
Гарна розповiдь, Валентино. Достатньо цiкавий розвиток подiй. Дiйсно, е у нас вправнi такi дiвчата, що iм по силам будь-яка дiяльнiсть.
Тiльки от у вас у 3 абзацi в 1 реченнi слово "кувырком" - та якось все-таки украiнською набагато правильнiше буде "перевертом" або "перекидом". Ось, погляньте: https://translate.academic.ru/%D0%BA%D1%83%D0%B2%D1%8B%D1%80%D0%BE%D0%BA/ru/uk/1
Дякую,Олю! На жаль і КГЗКОР не добудували, і сусіди мої що там працювали уже живуть у будинках побудованих у часи будівництва,то я й не знаю,яка подальша доля Люби...
Дякую,Катюшо!Це справжня історія. На жаль наш КЗГКОР так і залишився не добудований після розпаду СРСР, європейскі країни відмовились його будувать і у нас і нині стоять декілька дев"ятиповерхівок,які чогось ніяк не можуть передати на баланс міста,щоб можна було їх добудувати,а це ж так потрібне людям житло.
Достатньо цiкавий розвиток подiй. Дiйсно, е у нас вправнi такi дiвчата, що iм по силам будь-яка дiяльнiсть.
