А я сповідую ЛЮБОВ!
Не тільки ту, де править Ліра
І не лише де грає кров
Від вроди ніжного кумира.
Це всеосяжне почуття,
Ношу в собі ще з років юних.
Воно на протязі життя
Примушує звучати струни
В бідою змученій душі,
Чим додає терпіння й сили.
Тому й пишу свої вірші
Для всіх – закоханих і милих.
Хоч сам при тому ні на грам
Не зустрічаю свою мрію…
Та все ж таки зізнаюсь вам:
Надію зморену лелію.
Нехай мій світ – лише вікно,
Та ще я бачу в завіконні
Небес блакитне полотно,
Світанку спалахи червоні,
Отари біло-рунних хмар,
Над різнобарв’ям ріднокраю.
До Того, Хто послав цей дар,
Подяку в слові я складаю.
Тому, що крім оцих красот,
Душі дав лебедині крила,
Щоб міг до зоряних висот
Злітати стрімко в своїх мріях!
Вірші читає добрий люд
Дарує відгуки сердечні
Тож відчуваю звід усюд,
Що я іду по вірній стежці!
Веди мене, моя Любов
Аж до останньої зупинки,
А потім повторися знов
У стеблі ніжної травинки,
Коли прийде нова весна
Та до життя розбудить квіти.
Тоді і з’явиться Вона
Щоб світ довершеністю гріти!
17.10.2019
