Горить роса на віях небокраю.
Степ,як долоня божої руки.
Вузька стежина згадує й не знає,
Який сьогодні день, бо в ній – віки.
Її топтали половецькі коні,
І ноги яничарської орди,
Дрімала осінь на її осонні,
І залицявся місяць молодий,
Скрипуча валка сунула до Криму
(із нею гомонів Чумацький Шлях)
До Лаври йшли на прощу пілігрими,
Гула бандура на семи вітрах…
Колись було. А зранку тільки одуд,
Упоперек пробіг туди-сюди.
Стежина, стежка, стежечка, дорога,
Чи ти згадаєш і мої сліди?