Тих літ розлуки мовби й не було…
Хоча і ні – таки змінилось трохи:
Чи то з людьми зістарілось село,
Що обростає, мов каміння, мохом?
Чи, мо΄, гніздо лелече так гнітить,
Оте порожнє? Чом? Ніхто не знає.
Бо не поло́ха тишу ні на мить
Знайомий клекіт понад отчим краєм.
Чи се могил старі й нові ряди,
Що креслять вздовж і вшир новітню мапу?
І цим стирають на́чисто сліди –
Чиїсь бігцем, чиїсь, бува, неквапом.
Чи, не дай Бог, причина у мені?
Якось отак покинула, відвикла…
Село… Село… Твої спливають дні,
Такі сумні, немов свята молитва…
липень 2017 р., збірка "Маруся"