Любов давно лишила серце без вагання,
Каптур наділа свій і вибігла на двір,
Вона десь там, десь за межею існування,
Ти не знайдеш її ніколи вже, повір.
Вона зі мною також більше не говорить,
Мабуть на острові, в ліхтарні десь живе,
По скелях пам'яті нагрітих сонцем ходить,
Де все розмите, наче дзеркало криве.
Ти не шукай її, залиш, це марна справа,
Вона не та, якою вчора ще була,
Вже не така міжгалактична і цікава,
В кофтині латаній, прозора, мов зі скла.
І, може бути, що об скелі вже розбилась,
На водах змін її колишеться каптур,
Неначе знала, що у серці вже з'явилась
Любов сильніша, щастям вбрана у гіпюр.
***
