|
Це Майбутнє Істинне
за яке навіть Ми - недолугі боги,
а тим паче технології людські не рухаються.
Але саме Тут стоїть чорний, не Мій Ковчег.
І Я не здивований, бо Люди є Скрізь.
Вгадай Хто Йде? Денеб
Я почорнію, бо люблю Я робити Те.
Щоб Я не Сказав, знай, що Я Люблю Тебе.
Мені просто Цікаво заведуть Слова Куди .
І Ти не Соромся Теж.
Хазяйка - пишнотіла Жінка,
як завжди дрімала за стійкою.
Вік Її подейкують що сам Час не Знає.
Все що Вона робить - це Гостей чекає,
та Тих, хто на верху Спить оберігає.
А коли хтось і приходить - то Вона
Материнським Добром Усміхається.
Її дім, що Таверна - відкрита завжди,
як і має бути Душа і Серце Людини.
Замовляти нічого не потрібно,
Вона Сама Знає, що Тобі принести.
І це ніколи Те, що має нервову систему.
Завжди Свіже, не Матеріалізоване,
десь Нею, або Кимось вирощене,
але точно Нею приготовлене.
Плата для Неї - Твоє задоволення.
Чому Ми Тут де все вже підгниває?
А не в Цитаделі де все блищить і сяє?
Тому що до розкоші швидко звикаєш,
і через Те невиправдано високо літати починаєш.
Що заважає, бо не можеш себе поряд поставити
з Тими, хто допомоги найбільше потребує.
Ті, життя Котрих нічого Взагалі не "значать".
Таверна стоїть під куполом кисневим
серед поля з листоподібних прозоро-рожевих
наче водоростей. Вони рухаються присосками
і камінь під Собою в ґрунт перетворюють.
Все Це на протилежній стороні Тору
де червоний Трон живий стоїть.
На якому сидять Всі хто Сили Має.
Всі, хто не Знають чого Саме в Часі шукають.
Це Їх голоси Ти чуєш де ніби немає нікого,
Це Їх образи Ти краєм Ока інколи бачиш.
Стань Одним з Тих, хто сів і в часі загубився,
бо Нічого не Зміг Знайти і в Трон Вріс Назавжди.
Через що Він давно м'ясистий і Велетенський,
а Перший Хто Сів - Був Сам Час Маленький.
До Нас за спільним великим овальним столом
вже сиділа пара один проти одного, навпроти.
Ліра мою руку стиснула і на мить закам'яніла.
Страх? Чого Боятися? Якщо Хазяйка Їх не вигнала.
Ми також присіли, Їм подібно, але на краю стола.
З пари Тієї говорила тільки дівчина,
і усмішка з Її лиця Все не сходила.
І все Дивилася то на Мене, то на Свого співбесідника,
все погляд переводила, і цього не приховувала.
Наче якісь відмінності між нами шукала.
Впершись ліктями об світлий стіл осиковий,
який з одної дошки суцільної витесаний,
і обійнявши свої щоки долонями.
А Я шукав схожість між Нею і Лірою Моєю.
Якої і не Було, Ліра - молода Жінка, Леді.
Вона ж - юна, невисока, Мила Дівчина.
Але Це Всього перше Враження,
не Варте Правди Спрощення.
По зовнішності лиш Судження.
Та й Ліра з двома цими косичками
ну Зовсім виглядала по-Дівочому.
Він повернувся до Мене,
смоляною, чорною головою,
яка наче парувала пітьмою,
а гримом білим лице було
черепом розмальовано.
І нахилив Її повільно, Низько і на Бік трішки.
Жест вітання по-чоловічому суровий, жорстокий.
Я повторив Його не зволікаючи, але швидше.
На ньому було довге оксамитове пурпурове пончо
з широкою по краях чорною окантовкою
із Занадто Знайомими нашитими
золотими Ієрогліфами.
- Омікрон?
Він заговорив Вдихом грубо,
не використовуючи зв'язки
"- О', Ліра,
Прекрасна
Я Так за Спасіння
Тобі і не Подякував
За Живильні Тії Твої Обійми.
Чи Страшно Тобі? Кого Бачиш?
Ще Грають в Мені Твої Соки.
І Ніякі Інші спрагу по Ним не втамовують.
Що ж Ти зі Мною Твориш,
Я Відчуваю Все і Нічого.
Ти й не Знаєш Кого Розбудила.
Моє Місце в Дірі Тій.
О', Денеб Нас Пов'язує дещо Більше,
аніж просто Два століття Спільної Історії.
Тії Смерті Спільних Наших Побратимів.
Скажи, Скажи, що Відчув
Коли Мене Вперше Побачив?
Коли Прийшов Зали Вимирання Будувати
для Знищених Власноруч Цивілізацій,
а побудував Монастир Волі на Відчаї Моєму."
- Як і Тоді, Я Відчув Любов в Пурпурі Цьому.
І Голос Твій в Глибинах Своєї Совісті.
Який за секундний остаточний спокій
в смиренні зі смертю Вбитих мною Мовив.
Ти показав мені Моє ж Минуле і Майбутнє.
Жалюгідність Дій Моїх через Неповноцінність.
То Був Наш Розкол, Переломний Момент
Матеріалізація Любові в Твоїй Безформній Формі.
А Зараз Я бачу усмішку на Його чорних губах.
Він розчинився і за Лірою на одному коліні з'явився.
Обійняв Її із-за спини під грудьми,
і в ту ж мить з Нею зник.
Лейла: - Я Бачу, як в паніці Твої очі бігають.
Ти ж Розумієш, що закохані Вони були
в Одне-Одного до Нас Задовго?
Теж тепер Відчуваєш напевно
всепоглинаючу в'язку порожнечу?
- Так, дещо таке. І де ж Вони?
- А різниця Яка?
Все рівно повернуться,
бо прив'язані вірністю..
Та відповідальністю,
бо за Тих, хто Їх Вдихнув її відчувають...
Через Те і разом бути не можуть,
бо "розриву" від Нас "чекають".
Вони реліктове Слово "Любов",
тому Її і до Всіх і проявляють.
Не хвилюйся, Вони не будуть "десь Там" кохатися,
бо Їм Мало Вже Того, щоб просто одним-одним Насолодитися.
Вони Будуть із підборідь у Одне-Одного Пити Сльози стікаючі.
І кожна-Нова сльоза на Смак буде інакша,
Солоні - від Болю, бо Існують зараз порізно.
Солодкі - від спогадів за моменти в Щасті проведені.
І Все тектимуть Вони по Колу без зупину,
Все Знову і Знову від Одного до Іншого.
А якщо все-таки будуть любитися,
то Він тільки на словах жорстокий.
Він так матеріалізує Те, що попросити не Може.
Він так нівелює Свою таку бідну скованість.
Він буде Ніжним з Нею, тільки якщо
Вона протилежного Сама не захоче.
- Ти влила в Мене всепоглинальний Сум.
Що? В Тебе є Дитя? Але як?
В Тебе щось з Грудьми..
Її сукня блідо-блакитна,
що під фіалковий колір волосся підходила
темними двома плямами на Грудях пішла
- Ой..як незручно...
Ось Тобі і "Враження Перше". Дитя?
Вона усміхнулась похмуро.
Можна сказати і "Так",
Дитя якому років мільярдів.. з десять,
половину з яких Він Проспав просто.
Можеш Мені Допомогти?
Я Тобі покажу, Як Навчу.
Мені лиш Твої Руки і потрібні.
Всі ж Хто буває Тут - вже і так Рідня.
Ти ж Знаєш про Долю Нашу, що Біда?
Потрібно намагатися з Іншими просто "спробувати",
щоб Знати з Ким Саме в Кінці залишитись Хочеш.
Чи Через закоханість Ти Себе не Бачиш
ні з Ким окрім Неї з Собою поруч?
Вона до Мене по лавці пересунулась,
просто ковзаючи, навіть не підводячись.
Опинившись навпроти Мене, Вона Руку протягнула.
Піднявшись і через стіл широкий перехилившись.
І Сказала "Я - Лейла" Усміхнувшись.
І "Все" Я Зрозумів Тепер. Страх.
ID:
907111
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 07.03.2021 00:01:49
© дата внесення змiн: 07.03.2021 10:04:11
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
