А листя падає...таке різне, кольорове.
А ти співаєш, і сумуєш. І хоч ми з тобою незнайомі, та я завжди танцюю,
чи то у парку серед нічного неба, де незнайомцями зустрінемось ми вдвох,
чи на даху під багряним сонцем будемо кружляти знов і знов,
чи просто знаходячись в квартирі, ти переносиш у інший вимір.
А листя падає... і я кружляю з ним.
В романтичних барвах опиняємось на Місяці за мить, зупиняємось посеред тисячі зірок,
а на Юпітері і Марсі весна вже робить крок, кружляючи у різнобарв'ї твоїх нот.
Я надягаю твій елегантний капелюх,
що так пасує, чи подаруєш ти мені його?
Твої блакитні очі...здається, не було ще кращого.
А осіннє листя вже майже все опало...
Від твого голосу стає так солодко, і так п'янить.
А роки найкращі теж летять – 17, 21 і 35.
Як було добре і як усе пройшло, тепер залишилось тільки фірмове вино...
Та голос твій лунає знов і знов, не може бути більше вже розмов,
лиш почуття, лиш музика, яка вбиває ніжно, без обмов.
Аж захотілось, щоб нарешті виросло нове листя, ніжно-зеленого кольору 
