Що ж такого сталося,
Чому пишу вірші?
Напевно це від сонечка,
Що сходить у душі.
А раптом це від райдуги,
Яка мене гойда?
Неначе кінь смугастий
Під дощиком стриба.
І палиця на дибки,
Як Буцифал, стає
І меч в руках по шибці
Ущент стареньку б'є.
І військо розбігається,
Я — Македонський цар.
Курчата всі ховаються
На сідало в сарай.
А півень-забіяка
В атаку знову йде,
Даю команди гусям
І свиням заодне.
Кота в цей час не видно,
Він — знову дизертир
А пес сидить у будці,
Неначе то сартир.
Беру свою рогатку,
Агенти-горобці.
Бабуня б'є по шиї,
Саджай йди огурці.
І я лечу до діда:
«На річку відпусти!»
Беру червей і вудку,
Ловити карасі.
Заходжу по коліна,
Закинуть щоб в далля,
Крючком завжди чіпляю
Штани або гілля.
До хати вже гукають,
Вечірній тут поклів.
Ой, комарі кусають,
А я ловлю линків.
І вже зоря палає,
А я пишу вірші,
Напевно це від місяця,
Що сходить у душі.
Олександр Кармишев
25.05.2021
