Хто я без них?
Один із тисячі…Точніше із мільйонів,
Господар сам собі, і сам собі суддя,
Локомотив, що йде, без сенсу і вагонів
Кудись по рельсах світу, сліпо, навмання.
Хто я без них?
Старий підсохлий клен, у полі в літню спеку,
Що навіть тінь даремно кидає землі,
Паломник босий, що шукає святу Мекку,
Самотній лицар вбитий, в ранах, на щиті.
Хто я без них?
Оселя з стінами, в яких осіла тиша,
Де лиш павук, у спробі вижити, плете,
Свої капкани сірі…Я голодна миша,
Яка з неораних полів, щось в дім несе…
Хто з ними я?
В садочку дерево… Покрите вщент гілками,
Що проростають вверх, у бік, звисають вниз
І кормлять цвітом, рій бджолиний вже роками.
Вони ж, мій серця скарб, мій світ очей, мій приз!
Хто з ними я?
Я той, хто не даремно відкриває очі,
Аби побачити знайомий за вікном,
Пейзаж тіней, знебарвлений Морфеєм, зночі
Чи вдень освітлений Божественим мазком.
ID:
918971
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 08.07.2021 11:58:09
© дата внесення змiн: 15.05.2023 17:34:26
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
