А я буваю часом, як низький,
Хоча міцний, красивий чоловік
І погляд до того такий слизький,
Я інших таким осудом обпік.
А я бував ще інколи, як грім,
І городив від гніву щось гірке,
І дулі дулі тикав я усім,
Казали всі: «Ну шо воно таке?»
А я бував і зовсім щось не то,
Каштани кидав в їхавше авто,
Заліз я якось з другом на чердак
І вкрали гінератор і табак.
А ще давав сусідам прикурить
І міг себе на місяць загубить,
А вдома дід і баба: «Де ж це він?»
А я хлистаю з другом самогін.
А я ставав із друзями другим:
Веселим, дурнуватим і блотним,
На рівні так хотів я виглядать,
З удара відправляв бувало спать.
А часом моя дупа і жим-жим,
Хоча на турніках робив я жим,
І вийти з кимось сильним раз-на-раз,
Да вроді ж я робив таке не раз.
А вправду я був трохи боягуз,
Хоч непогано скінчив двірний вуз,
Там сила вся насправді є кенти,
Які тебе відтягнуть від біди.
Але насправді все є навпаки,
Батьків ми не сприймали як таки
І влазили по вуха у лайно,
Напевне всім знайоме це кіно.
Батьки були у нас, як моряки,
Тягли за вуха, наче мотузки.
Давайте ж, хлопці, вклонимо поклін
До тих дитячих збитих в кров колін.
А зараз я частенько іду в бій,
Характер бью я непокірний свій,
І кожен день кажу собі: «Ти дій!»
І з кожним кроком рухаюсь до мрій.
Олександр Кармишев
13.10.2021