Осінь -зима. Ти є і нема. Слова мов лист падали вниз. н
Ти хочеш ще ?
Благаєш, просиш?
Чи мовчки одинокість носиш ?
Нові світлини твої в інстаграм
Кричать сиреною вночі.
Горять в кострі мої вірші.
Як ярко зорі нам сіяли.
Чому сліпими поряд стали ?
Шукаєм те, чого нема, дарма.
Все цінне є лише в тобі,
Пізнаєш це на самоті.
Важливо те, що кажуть люди ?
А люди брешуть же щоденно.
Двуликі маски тут і там.
У кожного душевний шрам.
Одне ми одного блокуєм.
Давним давно уже не чуєм.
Навіщо ? Можна й так прожить.
Чому цю рану роздирати, заживляти, лікувати, смакувати, лезом знову розсікти,мстити, глибше уколоти, в крові текти, спасти.
Простіше кажеш ти втікати. Себе одну лиш цінувати. Нову дорогу відшукати.
Від себе точно не втечеш.
Небо в сумку не візьмеш.
Себе лиш можна заховати.
Вночі темнішою ставати.
Бродити тінню на стіні.
Чому б і ні ?
Ми ж на війні.
Обіцяла щастя в домі.
Так - на все відповідала.
Ніч в тій димці лиш ростала.
Клятви знову не держала.
Всі пусті завжди слова.
І тому ти знов сама.
Що було, не цінувала.
Все минуло, ти проспала.
Світить в небі лиш Луна.
Серед зір вона одна.
Світить , манить та не гріє.
Серце б'ється, не радіє.
Ніч холодна, темна ніч,
Вій сирен, забиті вікна.
Тьма навколо та мороз,
Неутішний знов прогноз.
Виє, виє ця сирена,
Пада, пада лист із клена.
Все ж було таке зелене.
Швидко, швидко мов живі
Кіноплівки в голові
Перемотую життя
Й відпускаю в небуття.
