|
Коли моя душа у спокої прокидається,
вона в долоньці Господа любов'ю наповнюється,
вона, як загублене по світу зернятко,
самотньо нишпорить, грунт, на повну потужність вирости шукає.
Земля-Мати, не описати твоєї краси,
ти, як чарівна Фея,
даруєш нам дорогоцінні миті.
В русі хмар, у польоті птахів,
у сяйві веселки, в теплоті сонця,
промінцем світла в дорогому віконці,
у шумі листя, прибою хвилі,
у сяйві зірок, у блиску місяця.
А ми, приймаємо все, як належне,
не почуваємо себе насторожі,
не рахуємо хвилини і миті
швидкоплинного часу, що йде.
Час, як хочеться, щоб ти ніколи не закінчувався,
а як Мати про дитину, про нас хвилювалося.
Час, ти правиш свій нескінченний бал.
Ти - трап, між нами і небесами.
З першим зітханням починаємо твій дорогоцінний відлік,
а йдучи, цінуємо твої секунди на вагу золота.
Час, все підвладно тобі - минуле, майбутнє, сьогодення.
Шкода, що ти швидко йдеш.
Дитинство, юність, старість,
а у кінці життєва втома.
Час, ти з нами постійно в дорозі
я з тобою свій шлях продовжую,
час, я твій біг безкінечно поважаю.
ID:
972034
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Верлібр
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.01.2023 15:27:50
© дата внесення змiн: 26.01.2023 15:27:50
автор: Svitlana_Belyakova
Вкажіть причину вашої скарги
|
