Мої ниті буття
Виринають з долоні,
Сповивають життя
І знаходять в полоні
Потаємні бажання
Невиказні жадання,
Що бояться зринути
На поверхню визнання.
Залишаються тільки
На країні думок
Незбагненних.
І страшаться, здається,
Свого існування.
Але дивна дівчина,
Що чаклує з рукою,
Віднаходить забуті
Напучення долі.
Наче спалахи перлів,
Зоставляє в намисто
Рисочки і зиґзаґи,
Горбики, крапочки,
Павутинки судин
Та і натяки зморшок.
А малюнок долоні,
Наче книжку, -
Так легко читає.
Та й каже, що було
Наче знає напевно.
Та і дійсно права.
А мені – здивування,
Несміливі прохання
Розповісти іще.
