Поезіє, прийди де мене.
Хай серденько твоє шалене
Ураз з моїм у такт заб’ється
Й рікою віршів розіллється
На білому, мов сніг, папері.
Нехай на нім відчинить двері,
Відчинить двері не ключами,
А поетичними словами
В той світ, в якім все, що існує,
Лиш спокій, злагоду дарує
Усім і думам, й почуванням,
Кінець поклавши всім стражданням
Земним без жодного вагання
Й ніякого вже повертання
До них ніколи у моєму
Житті. В житті твоєму,
Поезіє, я прагну жити,
Аби повік вже не тужити,
Життю радіти лиш щомиті,
Щоб світлим щастям оповиті
Були усі і дні, і ночі,
Допоки не стулю я очі
Навіки і душа покине
Вже тіло, в інший світ полине,
Лишивши вірші в цьому світі,
Аби вони, мов квіти в цвіті,
Буяли пишно і розкішно,
Щоб всім жилось завжди утішно;
Враз сіючи в уми людськії
Думки лиш світлії, ясні́ї.
Євген Ковальчук, 21. 06. 2020
