Коли ми завдаємо шкоди,
Кому, не має значення,
Тоді за першої ж нагоди
Ми просимо пробачення.
Принаймні маємо просити.
Здавна ще в нас так водиться.
Нам варто лиш перепросити,
І все знов налагóдиться.
Провину обійти байдуже
Не зможе той, хто зраджує.
Пробачення ж, мій любий друже,
Провину ту загладжує.
Воно нас в тую ж мить звільняє
Від дум, чуттів стривожених,
Приємними лиш наповняє
У безліч раз помножених.
Того, кому ми завинили,
Від нас же не віднаджує.
Коли його перепросили,
Його також відраджує.
Воно його ж бо наділяє
Враз силою могутньою,
Яка ураз його зціляє,
В нім будучи присутньою.
Аби не потонути в тузі
Навік. Таке призначення
На світі цьому, любі друзі,
В нас має це пробачення.
Тому, коли у нім потреба
В нас є, не слід вагатися,
А ввічливо і гарно треба
Нам ним користуватися.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2020