Мов та річка щебетала,
Мов лебідка ти пливла.
І мене завжди звала.
Очі томно так манили.
Зорі щастя нам світили.
Спинками небес торкались
І до зір ми наближались
Мрії десь там й зостались.
Десь на зоряному небі острівець лишили мрій,
Щось високо там у небі зве мов бджілок нас у рій.
Мед кохання роками стікає із бороди ,
Бджоли з цього кохання жало точили собі.
Ядом бджоли все лікуєм ,
Річку кохання не чуєм, ми у траві як вужі .
Щастя є острівець, стержка туди нас веде,
Та чи твоя нога по рушнику цім іде?
Ти мов ріка щебетала,
Мов та лебідка пливла.
Навіть крилом не взмахнула,
Хмара тебе понесла.
