Розбите скло, я не шукаю,
Що буде далі я не знаю,
Життя у серці вже померло,
У голові думки усі завмерли...
Прокинусь завтра, знаю як не свій,
Жити буду дальше наче у смолі,
І завжди в голові буде біда,
І завжди буде вія у очах...
Буває... Та що робити я не знаю...
Усі нормальні люди, у всіх спокійно,
А в мене в серці завжди війни,
Не знаю, чи так довго ще буде,
Напевне доти, як не стане зовсім вже мене...
Усе, останні не розбиті ще думки,
З'їдають з середини всі вони,
Останній раз я хочу щось сказати...
Я хочу все забути, і ніколи більше не згадати...
Та все це мрії, все дурня,
Немає гіршого як у душі брехня,
Ілюзія життя.. Уже набридло,
Я жити вже не хочу... Все огидне...
Оценка поэта: 5 не ты первый, и не ты последний....
Извини, за такую дерзость. Депрессия - все фигня. И такие мысли приводят к суициду. А об этом знаю не по-наслышке. Плюнь, пусть депрессия отражается лиш в стихах, а не жизни. Черпай эмоции, живи до остатка...
Ярослав відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, отой найміцніший зажим сфінктера депресії, уже пройшов.. Цей "вірш", написаний (порівняно) давно. Хоча, хто знає, що буде попереду... Спасибі за хороші слова
Оценка поэта: 5 Як завжди, не можу сказати, що в мене не було чогось схожого, та жити треба...Твоя поезія - то той чудовий спосіб виливати больче в рядки, щоб вони не тяготили тебе... Війна буде вічно, ми не перші і ми не останні, хто розривається від болючого тягаря, що зветься депресією...Та мені здається, що саме печаль і приближує нас до очищення, товкає нас з темряви
Ярослав відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
усе в світі перекручене - те саме зло і темрява... Я незнаю точно, чи я рятуюся, просто пишу.. що відчуваю... дякую
дякую, отой найміцніший зажим сфінктера депресії, уже пройшов.. Цей "вірш", написаний (порівняно) давно. Хоча, хто знає, що буде попереду... Спасибі за хороші слова 
