Якісь дурниці сновигають
моїм мозком - може сню...
В чарівний світ пірнаю зранку.
Себе вбачаю неземною,
убрану в пахощі мімози.
Ледь-ледь торкається світанок
моїх грудей, плечей торкається і кіс,
мого чола,
сріблясто, філігранно, млосно
виводить код на виході з просоння.
Таємний , лиш тобі відомий, знак
вмикає почуття і трепет.
Спалахую вогнем відкрита,
ніби ватра у пустелі.
І як дитя зозулі ,як завжди - голодна...
Плекаєш насолоду, мов бутон,
мов пуп"янок голандського тюльпану....
Росою вкриті перші промінці,
на пелюстках тремтять цілунки...
І піднімається з глибин
Земні чуттеві соковиті хвилі,
Мандрують корінцями,
іскряться, назбиравшись в цибулинці,
І далі, вгору по стеблу тугим і пружнім,
мов фонтан потоком...
Зібравши сили вириваються на зовні
чарівним відкоркованим шампанським ...
Зриваєш пломби, заборони і печатки
любовним стогоном - о, Боже...
- Тебе я Богом нарікаю!
25. 05. 2010р.