Давай залишим все, як є,
І почуття, і погляди, і сни.
Давай залишимось чужими
Та після снів розбіжимося в різні дні.
У нас є ночі.
Ранок без роси і сонця
І серед літа сніг,
Мороз і вітер,
І болі повна чаша,
І милий твій поріг.
І поглядів мороз
По шкірі.
Та знову теплий дощ,
Питання і надія,
А за чеканням пуста
Невідомість.
І мрії. У симбіозі днів,
Ночей переживання,
І дужий голос твій,
А далі тиша. Ранок.
Знову й знову все по колу.
Ні! Не хочу все я знову!
Набридло чекання
І марні надії.
А чи не марні?
Скажеш ти мені?
Чи знову промовчиш.
Його чекаєш. Знов простиш.
Чи побоїшся? Я не знаю.
В думках… І знову щось чекаю.
Ну що ти скажеш?
Не мовчи.
Скажи що небудь,
Прокричи.
Чи знову біль, переживання
З сирим сніданком проковтну.
І гірко, й боляче, й без сенсу,
І нові відчуття.
Без поглядів і без жалю.
Вчорашній день дивився
На нас із співчуттям,
А завтрашній сміявся,
Крізь сльози, над життям.
А день сьогоднішній в обличчя подивився,
Поплакав нам назустріч,
Й сльозою гіркою вмився,
І ранок вже не тішить,
І ніч моя не спить.