Роздуми на кладовищі
Одинока лавка біля погосту…
Неймовірний сум охопив душу. Як же багато хрестів виросло з-під чорної землі за останній рік. Як багато молодих душ покинуло тебе, рідна земле, матінко Вкраїна. Хоч би війна… А так.
Начебто мир на дворі, а свіжих могил все більше і більше. І в кожній з домовин молоде тіло-стареча душа. Чорна туга заповзає в серце. Ти її розганяєш нікотиновим ядом, та задуха…
Тобі жаско. Хто наступний? Кого ще захопить в свої міцні обійми стара. ХТО НАСТУПНИЙ???
Чорними літерами вибитими на м'якому граніті суспільства. Страшне слово…
Ми так звикли шукати винних. Десь… Винні всі, окрім мене. Та все суспільство хворе, пронизане проказою, як голками. І воно винне. Винні всі, окрім мене.
Звинувачуємо суспільство, що дозволяє поширюватись чумі. Але ж суспільство - це всі ми. Весь народ, тобто винні всі ми. А коли винні всі, то передусім винен кожен.
Етика. Мораль.
Красиві слова. Що значать вони для кожного? Анахронізми чи норма життя?
А де мораль в нашій країні?
Питання розриває мозок, очі сліпнуть в темряві, шукаючи засади моралі. А вона, брудна і зґвалтована, валяється тут же - в глибокій канаві біля цвинтаря. І кожен, хто проходить поряд плює на неї, витирає ноги об неї.
Нема Моралі в нашім краї.
Етика - красиве слово, зі змістом. У всіх на устах - та зміст різний.
Етика - маленька, побита дівчинка, яка плаче над мораллю. А всі жахаються цієї пари і біжать, як від прокажених.
І поряд з Мораллю, Етикою стоять в подертому лахмітті, плачуть, ридають кровавими слізьми Правда, Добро й Повага.
Суспільство хворе, невиліковно хворе. І майбутнього в нього нема - допоки топтатимуть мову, культуру, історію. Допоки героїв нації будуть чорнити і обливати багнюкою. Допоки Мова буде гірко плакати з багнетом в грудях. Допоки Культура, яка вже лежить на смертному одрі, не буде цькуватися скаженими псами. Допоки не маємо майбутнього. Допоки не маємо єдності.
Матінко рідна! Рідна Вкраїно, хто підніме тебе з колін. Хто захистить тебе від негоди, від чорних орлів, які жадають твоєї плоті? Хто? Рідна, де твоє майбутнє? Хто втопив його в чорному болоті? Лише питання. Так багато питань. Залишилися лише роздуми.
Біля погосту стоїть лавка, мокра від дощу. А недалеко в канаві помирає Мораль, і поряд ридають дочки, сестри, дружини.
Роздуми на кладовищі…
